Хірургія України

Порівняльна оцінка ефективності вдосконаленої та конвенційної періопераційної антитромботичної терапії у хворих на гострий калькульозний холецистит та супутню ішемічну хворобу серця

V. G. Mishalov, S. O. Kondratenko, L. Yu. Markulan — пт, 13 лип 2018 00:00:00 +0300

Мета роботи — оцінити ефективність удосконаленої періопераційної антитромботичної терапії у хворих, яким виконано лапароскопічну холецистектомію з приводу гострого калькульозного холециститу (ГКХ) на тлі супутньої ішемічної хвороби серця (ІХС).

Матеріали і методи. У дослідженні взяли участь 168 хворих з ГКХ та ІХС, які отримували до госпіталізації в хірургічне відділення Олександрівської клінічної лікарні м. Києва антикоагулянтну (АКТ) або антиагрегантну терапію (ААТ). У групу порівняння було залучено 95 хворих, яким проводили загальноприйняту періопераційну антитромботичну терапію, в основну групу — 73 хворих, в яких застосовували бриджинг‑терапію за розробленими алгоритмами. Групи були репрезентативні за функціональним класом серцевої недостатності, класом стенокардії, тяжкістю та гістологічною формою ГКХ, частотою варіантів АКТ та ААТ. Цільовими точками дослідження були частота досягнення терапевтичного значення міжнародного нормалізованого відношення (МНВ) або часу кровотечі (ЧК) за Лі — Уайтом у доопераційний та ранній післяопераційний період і частота геморагічних ускладнень.

Результати та обговорення. Безпосередньо перед операцією у хворих основної групи середні значення МНВ були більшими за такі в групі порівняння: 2,93 ± 0,18 проти 1,96 ± 0,18. Цільові значення МНВ > 2 в основній групі були у 18 (90 %) з 20 хворих, котрі до госпіталізації отримували варфарин, у групі порівняння — в 11 (52,4 %) із 21 (р = 0,008). Цільові значення ЧК > 12 хв в основній групі були у 48 (90,6 %) із 53 хворих, котрі до госпіталізації отримували ААТ, у групі порівняння — у 46 (62,2 %) із 74 (р = 0,001). Статистично значущу різницю між групами щодо частки хворих з терапевтичними значеннями МНВ та ЧК установили у перші 4 та 4 доби післяопераційного періоду відповідно. Підвищену кровоточивість тканин (ложа жовчного міхура), при якій досягнення стабільного гемостазу потребувало понад 10 хв, спостерігали у 19 (26,0 %) хворих основної групи та у 20 (21,1 %) групи порівняння (р = 0,449). Необхідність у тампонаді ложа жовчного міхура виникла відповідно у 13 (17,8 %) та 11 (11,6 %) пацієнтів (р = 0,253). Зниження рівня гемоглобіну нижче 100 г/л, але не нижче 86 г/л, відзначено у 4 та 6 хворих (усі р > 0,05).

Висновки. Удосконалений алгоритм бриджин‑терапії у хворих з ГКХ і супутньою ІХС дає змогу статистично значущо збільшити частку хворих із цільовими значеннями показників коагулянтного гемостазу в періопераційний період (порівняно із конвенційним підходом) без значущих геморагічних ускладнень, у хворих, які до операції приймали антикоагулянтні та антиагрегантні препарати.

Оптимізація хірургічного лікування постраждалих з поверхневими та глибокими дермальними опіками

A. O. Kovalenko, O. M. Kovalenko, G. P. Kozinets — пт, 13 лип 2018 00:00:00 +0300

Мета роботи — поліпшити результати лікування постраждалих з поверхневими та глибокими дермальними опіками за рахунок оптимізації перебігу ранового процесу, вдосконалення методів місцевого та хірургічного лікування з використанням сучасних ранових покриттів.

Матеріали і методи. Під спостереженням перебували 130 хворих із дермальними термічними ураженнями загальною площею 5 — 50 % поверхні тіла віком від 18 до 65 років, які лікувалися у Київському центрі термічної травми і пластичної хірургії у 2013 — 2017 рр. Залежно від тактики лікування поверхневих і глибоких дермальних уражень (використання ранових покриттів різного походження, строків і методів проведення операцій, строків видалення некротичного струпа, способу закриття ран) хворих розподілили на дві групи: основну (n = 70) і порівняння (n = 60). Для визначення глибини опікової рани додатково до клінічного методу застосовували вимірювання рН ран і безконтактну інфрачервону термометрію ран.

Результати та обговорення. Пацієнтам основної групи з поверхневими дермальними опіками (n = 35) у середньому через (1,50 ± 0,06) доби після травми виконували хірургічну обробку опікових ран — надтонке висічення поверхневого некрозу із закриттям ран пінополіуретановими покриттями. Хворим групи порівняння з поверхневими дермальними опіками (n = 30) проводили консервативне лікування ран. Строк повної епітелізації опікових ран у хворих основної групи становив у середньому (19,9 ± 6,3) доби проти (22,9 ± 6,4) доби у хворих групи порівняння. Хворим основної групи з глибокими дермальними опіками (n = 35) проводили висічення некротичних тканин та закриття ран тимчасовими рановими покриттями на поліуретановій основі (n = 18) або ксенодермоімплантатами (n = 17) з наступною автодермопластикою. Вибір покриття залежав від локалізації ран, показників рН‑метрії та термометрії ран. Хворим групи порівняння з глибокими дермальними опіками (n = 30) виконували раннє висічення некротичних тканин з одномоментною автодермопластикою. Кількість некректомій становила в середньому 3,30 ± 0,07 у хворих основної групи проти 4,20 ± 0,17 у хворих групи порівняння (р £ 0,05), кількість автодермопластик — відповідно 3,1 ± 0,5 та 4,70 ± 0,34 (р < 0,05), загальна кількість операцій — 8,60 ± 0,31 і 6,40 ± 0,53 (р < 0,05). Розвитку рубцевих деформацій в перші 6 міс не спостерігали. Через рік добрі результати відзначено у 84 % випадків.

Висновки. При хірургічному лікуванні глибоких дермальних опіків перевагу слід віддавати відтермінованій автодермопластиці. При поверхневих дермальних опіках доцільно проводити надтонке висічення некротичних тканин з одномоментним закриттям ран тимчасовими покриттями. Розроблений алгоритм визначення глибини опіків і тактики хірургічного лікування забезпечує зменшення тривалості лікування, кількості перев’язок, наркозів, суттєво поліпшує косметичні та функціональні результати травми.

Варіабельність об’ємної асиметрії молочних залоз у молодих жінок, які не страждають на ожиріння

V. G. Mishalov, M. I. Sliusariev, I. Yu. Slyusaryev, L. Yu. Markulan — пт, 13 лип 2018 00:00:00 +0300

Мета роботи — дослідити варіабельність об’ємної асиметрії (ОА) молочних залоз (МЗ) та визначити її популяційну норму в жінок дітородного віку, котрі не страждають на ожиріння.

Матеріали і методи. У дослідження було залучено 200 жінок, які проходили плановий огляд МЗ у Полтавському онкологічному диспансері в період з 2015 до 2016 р. Середній вік жінок — (28,4 ± 0,3) року (від 18 до 35 років), середній індекс маси тіла — (23,6 ± 0,1) кг/м² (від 19,0 до 29,7 кг/м²). Лактація в анамнезі була у 133 (66,5 %) жінок. Об’єм МЗ визначали авторським методом. Об’єм правої і лівої МЗ вимірювали почергово тричі та визначали середній об’єм кожної МЗ. ОА МЗ оцінювали за відносною ОА МЗ (на скільки відсотків об’єм однієї залози був більшим щодо об’єму другої залози).

Результати та обговорення. ОА МЗ виявлено у 99,0 % випадків. Абсолютна різниця між об’ємами залоз становила в середньому (39,1 ± 1,6) мл (від 0 до 108 мл) та сильно корелювала із масою МЗ (r = 0,807). За результатами регресійного аналізу абсолютна асиметрія МЗ залежала від їх об’єму (R² = 0,661). Середнє значення відносної ОА МЗ не залежало від середньої маси МЗ (R² = 0,024) і становило (13,3 ± 0,4) % (від 0 до 30,0 %), стандартне відхилення (SD) — 6,1. Згідно із законом нормального розподілу ймовірностей випадкової величини Гауса 68 % очікуваних значень відносної ОА МЗ потрапляють у межі одного SD від середнього значення (тобто можна очікувати, що у 68 % жінок відносна ОА МЗ становитиме від 7,2 до 19,3 %). У 95 % жінок очікувані значення відносної ОА МЗ будуть у межах двох SD (від 1,1 до 25,4 %). У 5 % жінок, тобто з ймовірністю менше 0,05, значення відносної ОА МЗ перевищуватимуть 25,4 %. Отже, значення відносної ОА МЗ понад 25,4 % є відхиленням від норми варіювання показника, а інтервал від 19,3 до 25,4 % можна розглядати як верхню межу норми.

Висновки. У жінок віком від 18 до 35 років, які не страждають на ожиріння, ОА МЗ спостерігається у 99,0 % випадків. Абсолютна різниця між об’ємами правої і лівої залози становить у середньому (39,1 ± 1,6) мл та залежить від середнього об’єму МЗ.

Хірургічне лікування гінекомастії та псевдогінекомастії

S. P. Galych, O. Yu. Dabizha, D. V. Borovyk — пт, 13 лип 2018 00:00:00 +0300

Мета роботи — проаналізувати результати хірургічного лікування пацієнтів з гінекомастією та псевдогінекомастією різного ступеня.

Матеріали і методи. Під нашим спостереженням перебували 62 пацієнти, з них 29 з гінекомастією, 22 з псевдогінекомастією після значної втрати маси тіла і 11 з жировою гіпертрофією грудей. Усім пацієнтам проводили клінічне дослідження (визначали величину грудної залози і ступінь її птозу, надлишковий об’єм шкірно‑жирових складок, а також параметри сосково‑ареолярного комплексу (САК) та відстань, на яку необхідно було його перемістити). Обов’язково виконували ультразвукове дослідження грудної клітки і магнітно‑резонансну томографію для заперечення новоутворень та визначення співвідношення жирової і стромально‑залозистої тканини. Відповідно до результатів клінічних досліджень пацієнтів розподілили на чотири групи. До 1‑ї групи потрапили 15 пацієнтів з істинною гінекомастією I — II ступеня, до 2‑ї — 11 пацієнтів з жировою гіпертрофією грудей і незначним надлишком шкірних покривів, до 3‑ї — 14 пацієнтів з гінекомастією III — IV ступеня, збільшенням об’єму залозистої і жирової тканини, птозом грудей і надлишком шкіри, до 4‑ї — 22 пацієнти після значної втрати маси тіла II — III ступеня. У 1‑й групі виконували пряме висічення стромально‑залозистої тканини з використанням періареолярного розрізу зі щадною ліпосакцією, у 2‑й групі — тумесцентну ліпосакцію без висічення надлишкових тканин, у 3‑й групі — спочатку розширену ліпофіброаспірацію, а потім еліпсоподібну резекцію надлишкових тканин. Усі операції виконували одномоментно. У 5 випадках при вираженому птозі і надлишку тканини грудей використовували методику з формуванням верхньої «ніжки», яка живила САК, і видаленням надлишкових тканин. Пацієнтам 4‑ї групи проводили резекцію надлишкових тканин з переміщенням САК на живильній «ніжці» або з його вільною пересадкою. Після маркування виконували ліпофіброаспірацію. У 6 пацієнтів з вираженими шкірно‑жировими складками на бічній поверхні грудної клітки використали операцію в нашій модифікації. Це дало змогу поліпшити контур грудної клітки і знизити ризик тривалої лімфореї, характерної для цієї зони. У 3 пацієнтів з псевдогінекомастією ІІІ ступеня після розширеної резекції надлишкових тканин виконали вільну пересадку САК. Коригувальні операції проводили через 6 — 9 міс після первинного хірургічного втручання.

Результати та обговорення. Прооперованих пацієнтів спостерігали в терміни від 6 міс до 12 років. Контрольні огляди проводили через 3, 6, 9 і 12 міс після хірургічного лікування. Найближчі та віддалені результати оцінювали в кожній групі. Віддалені післяопераційні результати оцінювали з урахуванням основних критеріїв: форма грудей і САК, кількість та якість післяопераційних рубців, наявність або відсутність рецидиву. Добрі та задовільні результати отримано у 14 з 15 пацієнтів 1‑ї групи, 9 з 11 пацієнтів 2‑ї групи, 10 з 14 пацієнтів 3‑ї групи і 15 з 22 пацієнтів 4‑ї групи. Для поліпшення естетичного результату виконали коригувальні операції у 17 пацієнтів 3‑ї та 4‑ї груп.

Висновки. Різноманіття варіантів гінекомастії та псевдогінекомастії, особливо внаслідок значної втрати маси тіла, потребує від хірурга володіння всіма прийомами естетичної мамопластики. Лише диференційований підхід до вибору оптимального методу хірургічного втручання дає змогу досягти доброго результату операції, усунути психоемоційні комплекси і повернути пацієнта до повноцінного соціального життя.

Однорічні результати хірургічної профілактики ротації протеза молочної залози після субмускулярної аугментаційної мамопластики

V. G. Mishalov, O. I. Zakhartseva, V. V. Khrapach, L. Yu. Markulan — пт, 13 лип 2018 00:00:00 +0300

Мета роботи — визначити ефективність укріплення верхнього полюса неокишені проленовою сіткою для профілактики ротації протеза молочної залози (РПМЗ) у віддалений період після аугментаційної мамопластики.

Матеріали і методи. Проведено проспективне незалежне порівняння однорічних результатів первинної аугментаційної мамопластики у двох групах пацієнток. До групи порівняння було залучено 94 пацієнтки, до основної групи — 76 жінок, у яких операцію доповнювали фіксацією верхнього полюса неокишені за допомогою проленової сітки. Групи статистично значущо не відрізнялися за віком, індексом маси тіла, масою протезів молочної залози (МЗ), часткою осіб, які завагітніли та годували грудьми. В усіх випадках імплантували текстуровані протези з високим та середнім профілем. Більшості пацієнток встановлювали протези об’ємом 325 — 335 та 375 мл. Оцінку РПМЗ проводили за розробленою методикою за допомогою ультразвукового апарата ESAOTE, модель Technos Partner, з лінійним датчиком з частотою 12,5 МГц.

Результати та обговорення. У групі порівняння виявили ротацію 143 (76,1 %) протезів МЗ, в основній групі — 46 (30,3 %) (р = 0,001). У групі порівняння лише у 4 (1,6 %) жінок не було ротації протеза обох МЗ, а в основній групі — у 39 (51,3 %) (р = 0,001). Відзначено суттєві відмінності щодо ступеня РПМЗ (р = 0,001): в основній групі не було РПМЗ на кути 120°, 150° та 180°. В основній групі не було жодного випадку клінічно значущої РПМЗ, тоді як у групі порівняння — 11 (11,7 %) випадків (р = 0,002). В основній групі співвідношення 30°/60° ротації (10,9 та 89,1 %) статистично значущо відрізнялося від такого в групі порівняння (31,5 і 68,5 %) за рахунок меншої частки РПМЗ на 60° (р = 0,006).

Висновки. Розроблений метод фіксації верхнього полюса субмускулярної неокишені із застосуванням проленової сітки дає змогу уникнути через рік після аугментаційної мамопластики клінічно значущої РПМЗ (понад 90°) на відміну від традиційної методики (11,7 %, р = 0,002) та знизити в 1,3 разу частку РПМЗ на 60° (р = 0,006).

Обґрунтування профілактики троакарних гриж після лапароскопічної холецистектомії

Ya. P. Feleshtynskyi, V. А. Dadayan — пт, 13 лип 2018 00:00:00 +0300

Мета роботи — розробити способи профілактики троакарних гриж параумбілікальної ділянки при лапароскопічній холецистектомії на підставі вивчення морфологічного стану апоневрозу та м’язів параумбілікальної ділянки.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 56 пацієнтів віком від 30 до 75 років (середній вік — (56,2 ± 1,5) року) з гострим калькульозним холециститом після лапароскопічної холецистектомії. В усіх пацієнтів спостерігався діастаз прямих м’язів живота на ширину 2 — 3 см. Залежно від методики зашивання троакарної рани хворі були розділені на дві групи: перша група — 29 пацієнтів, котрим зашивали троакарну рану без усунення діастазу прямих м’язів, друга група — 27 пацієнтів, яким виконали розроблену нами операцію. Проведено морфологічне дослідження м’язово‑апоневротичних тканин параумбілікальної ділянки у 80 пацієнтів віком від 30 до 75 років (середній вік — (57,2 ± 1,2) року). Хворих розподілили на три групи: група І — 30 хворих, яким дослідження виконували під час лапароскопічної холецистектомії, група ІІ — 30 хворих з троакарними грижами параумбілікальної ділянки після лапароскопічної холецистектомії, група ІІІ (порівняння) — 20 хворих, яким проведено верхньо‑серединну лапаротомію.

Результати та обговорення. Через 48 міс грижі виявлено у 7 (24,1 %) пацієнтів першої групи, тоді як у другій групі жодного випадку троакарних гриж не зафіксовано. За результатами морфологічного дослідження у 21 (70 %) пацієнта групи І з діастазом прямих м’язів живота параумбілікальної ділянки 2 — 3 см і в пацієнтів групи ІІІ установлено помірно виражену атрофію м’язів та апоневрозу, тоді як у пацієнтів групи ІІ з троакарними грижами живота — виражену атрофію м’язів та апоневрозу, збільшення площі сполучної тканини, нерівномірний розподіл колагенових волокон, ділянки лізису колагенових волокон, вогнища ліпоматозу.

Висновки. Наявність діастазу прямих м’язів параумбілікальної ділянки живота та застосування троакарів при проведенні лапароскопічної холецистектомії є потенційними чинниками, які провокують виникнення троакарних гриж у пізній післяопераційний період. Одним із ефективних методів профілактики виникнення троакарних гриж після лапароскопічної холецистектомії є усунення діастазу прямих м’язів живота з фіксацією преперитонеально розміщеного сітчастого імплантату.

Підвищення ефективності лапароскопічної пластики великих гриж стравохідного отвору діафрагми шляхом використання сіток ProGrip, які самофіксуються

V. V. Grubnik, V. V. Ilyashenko, Vikt. V. Grubnik — пт, 13 лип 2018 00:00:00 +0300

Мета роботи — вивчити можливості використання сіток ProGrip, які самофіксуються, для лапароскопічної пластики великих гриж стравохідного отвору діафрагми (ГСОД).

Матеріали і методи. Проведено ретроспективний аналіз результатів операції у 122 (58 чоловіків та 84 жінки) хворих з великими ГСОД. Вік хворих — від 39 до 82 років, середній вік — (64,8 ± 11,2) року. Ознаки ожиріння (індекс маси тіла > 35 кг/м²) мали 48 (39,3 %) пацієнтів. Віддалені результати вивчали через 6, 12 і 24 міс після операції. Всім хворим через 6 та 12 міс проводили добову pH‑метрію стравоходу з обчисленням індексу DeMeester.

Результати та обговорення. Сітки ProGrip швидко проростали власними тканинами і надійно зміцнювали виконану крурорафію. При вивченні віддалених результатів через 6, 12 і 24 міс після операції лише в 1 (0,8 %) випадку виявлено рецидив у групі хворих, у яких крурорафію зміцнювали сіткою ProGrip. Функціональні результати операції у більшості пацієнтів були задовільними. Індекс якості життя до операції становив у середньому 35, після операції — 9 (p < 0,05). Добова pH‑метрія виявила зниження величини індексу DeMeester із 78,0 ± 15,0 до операції до 13,6 ± 4,0 після операції (p < 0,01). Порівняння результатів операцій з використанням сітки ProGrip з результатами 128 операцій, виконаних із застосуванням звичайних поліпропіленових сіток, показало перевагу використання сіток ProGrip.

Висновки. Перший досвід використання сіток ProGrip для зміцнення крурорафії засвідчив безпечність і високу ефективність нової методики. Використання сітки ProGrip дає змогу в 1,5 разу зменшити тривалість операції та в 5 раз знизити частоту рецидивів після лапароскопічної фундоплікації.

Патоморфологічні особливості перебігу ранового процесу в експерименті

O. O. Bilyayeva, V. V. Kryzhevsky, O. O. Dyadyk, V. I. Zaritska, I. V. Karol — пт, 13 лип 2018 00:00:00 +0300

Мета роботи — вивчити в експерименті патоморфологічні особливості перебігу ранового процесу під впливом розробленого аплікаційного сорбенту.

Матеріали і методи. Дослідження проведене на 40 статевозрілих щурах‑самцях лінії Vistar, в яких моделювали гнійну рану. Тварин розподілили на дві групи: основну (n=20) — місцеве лікування проводили аплікаційним сорбентом нового покоління, який містить «Аеросил» та іммобілізовані на ньому орнідазол і серратіопептидазу, та порівняння. Останню поділили на дві підгрупи по 10 щурів. У лікуванні тварин групи А використовували аплікаційний сорбент «Гентаксан», у лікуванні тварин групи Б — 10 % розчин NaCl та мазь «Левомеколь».

Результати та обговорення. На 14‑ту добу в основній групі ранова поверхня повністю була епітелізована і вкрита багатошаровим плоским епітелієм, під яким відзначено розростання волокнистої сполучної тканини, сформовані судини, негативну реакцію апоптозу. У групі А на поверхні рани спостерігали помірну кількість фібринозно‑гнійних нашарувань, звуження зони грануляційної тканини зі зменшенням кількості капілярних структур, скупчення клітин з явищами апоптозу. У групі Б ранова поверхня була вкрита невеликою кількістю некротичного детриту з вогнищевою лейкоцитарною інфільтрацією. Виявлялися скупчення гнійного ексудату з поширенням його на прилеглу грануляційну тканину, помірно виражений апоптоз.

Висновки. В основній групі відзначено зменшення більш ніж у 1,5 разу терміну появи перших ознак проліферації ендотеліоцитів з подальшим неокапілярогенезом, а також формування грануляційної тканини, її дозрівання і появи епітелізації.

Особливості перебігу процесів проліферації В міжкишкових анастомозах, створених із застосуванням технології електрозварювання живих тканин

пт, 13 лип 2018 00:00:00 +0300

Мета роботи — дослідити перебіг процесів проліферації у міжкишкових анастомозах, створених із застосуванням технології електрозварювання живих тканин, у ранній післяопераційний період.

Матеріали і методи. Дослідження проведене на 58 свинях породи Велика біла масою 45 — 75 кг. Зміни в міжкишковому анастомозі вивчали через 4, 7 та 21 добу після його створення. Циркулярний електрозварний тонко‑тонкокишковий (n = 83), тонко‑товстокишковий (n = 15) і товсто‑товстокишковий (n = 68) анастомоз наклали в умовах операційної у 54 тварин (основна група), скобковий — у 4 (контрольна група). Для накладання електрозварного анастомозу використовували джерела електрозварювальних імпульсів «ЕК‑300М1» та «Патонмед‑300», а також прототипи циркулярних електрозварювальних інструментів. Для морфологічного дослідження використовували анастомози, які попередньо розтягували рідиною зі зростаючим до 29 — 33 мм рт. ст. тиском і не виявили втрати герметичності для рідини.

Результати та обговорення. Через 4 доби ділянка електрозварного міжкишкового анастомозу була без ексудативного набряку та деформації, потовщена, ущільнена. На слизовій оболонці спостерігали дефект з вираженою гіперпластичною активністю епітеліальних клітин. Дно дефекту вкривав шар коагуляційно змінених структур стінки кишки та новоутворена грануляційна тканина. В слизовій оболонці, підслизовому шарі та м’язовій оболонці виявлено коагуляційні конгломерати без інкапсулювання, бактеріальної і макрофагальної активності, відторгнення. Спостерігали потужний фібрилогенез, поширення волокон уздовж структурних оболонок, велику кількість новоутворених кровоносних судин, які функціонували. В скобковому анастомозі на відміну від електрозварного виявлено закінчення фази деструктивних змін. Через 7 діб при наповненні водою при тиску 220 мм рт. ст. розірвалася стінка кишки, а не лінія електрозварного анастомозу. В його структурі утворилася широка мережа молодої волокнистої сполучної тканини, орієнтованої переважно тангенціально в напрямку до брижі кишки. Через 21 добу слизова оболонка товстої кишки в ділянці електрозварного анастомозу загоїлася. В товщі рубця виявлено регенерацію залоз слизової оболонки. Виражено волокниста сполучна тканина поширювалася смугами з‑під слизової оболонки на м’язову, щільно переплітаючись жмутками орієнтованих колагенових волокон зі жмутками гладеньких м’язів. Окрім значної васкуляризації грубоволокнистої сполучної тканини, спостерігали відновлення функціонування великих кровоносних судин. У тварини з контрольної групи анастомоз мав вигляд нерівного рубця, вкритого епітелієм, бідного на кровоносні судини.

Висновки. Наявність на 4‑ту добу судин, які функціонують, рівномірно переходять з одного з’єднаного краю кишки в інший і розвиваються одночасно з мережею молодих колагенових волокон, за відсутності ділянок неповноноцінного кровопостачання, свідчить про неускладнений перебіг фази проліферації, яка розпочинається після накладення електрозварного анастомозу. Сітчастий характер розростання сполучної тканини від зони електрозварного з’єднання вздовж природних оболонок стінки кишки є наслідком запалення продуктивного характеру в зоні електрозварного з’єднання на відміну від грубоволокнистої організації лінії скобкового міжкишкового анастомозу. Наявність сформованих залоз слизової оболонки є наслідком активації процесів регенерації не лише кишкового епітелію, а і складових тканини кишки.

Рідкісний випадок жовчнокам’яної обтураційної тонкокишкової непрохідності

V. M. Braslavets, K. I. Pavlov, O. V. Kulak, Ya. F. Kolos, S. A. Chernov — пт, 13 лип 2018 00:00:00 +0300

Представлено клінічне спостереження рідкісного ускладнення жовчнокам’яної хвороби — жовчнокам’яної обтураційної тонкокишкової непрохідності при холецистодуоденальній нориці. За даними різних авторів, частота жовчнокам’яної обтураційної тонкокишкової непрохідності становить від 0,3 до 4,0 % усіх випадків тонкокишкової непрохідності і трапляється у 0,2 — 0,6 % пацієнтів з жовчнокам’яною хворобою. Пацієнтка віком 69 років госпіталізована в хірургічне відділення в ургентному порядку 07.11.2017 р. з діагнозом «гостра жовчнокам’яна обтураційна тонкокишкова непрохідність», установленим на підставі скарг, анамнезу, клінічної картини, даних додаткових інструментальних методів дослідження (рентгенографія та ультразвукове дослідження органів черевної порожнини). Хвору в ургентному порядку прооперовано. Інтраопераційно: в просвіті тонкої кишки на відстані 120 см від зв’язки Трейтца виявлено конкремент розміром 33 × 26 мм, проксимальніше від конкременту петлі тонкої кишки розширені до 42 мм, виповнені кишковим вмістом і газом, дистальніше від конкременту тонка кишка зменшеного діаметра. В підпечінковому просторі визначається щільний інфільтрат розміром 6 × 4 см, який залучає жовчний міхур і цибулину дванадцятипалої кишки. В ділянці інфільтрату підтікання жовчі та кишкового вмісту немає. Виконано ентеротомію, літоекстракцію, ентерорафію. Роз’єднання холецистодуоденальної нориці не виконували через тяжкість стану хворої та наявність тонкокишкової непрохідності. Післяопераційний період перебігав без особливостей. Хвору виписано у задовільному стані. Ультразвукове дослідження органів черевної порожнини дало змогу до операції діагностувати зазначену патологію, продемонструвавши високу чутливість і специфічність методу.

Перший досвід використання флуоресцентної ангіографії для оцінки кровотоку при правобічній геміколектомії

A. V. Malinovsky, M. M. Mayorenko, A. S. Sergievа — пт, 13 лип 2018 00:00:00 +0300

Флуоресцентна лапароскопія дає змогу візуалізувати судини і кровотік в органах шлунково‑кишкового тракту, що можна використовувати при резекціях ободової кишки. Лапароскопічну правобічну геміколектомію було проведено пацієнтці віком 55 років з аденоматозним поліпом баугінієвої заслінки без дисплазії. Операцію виконали через чотири троакари: 1 — 10 мм, 1 — 13 мм, 2 — 5 мм. Під час оперативного втручання було збережено печінковий вигин ободової кишки завдяки вираженій a. colica dextra. Після формування інтракорпорального ілеотрансверзоанастомозу за допомогою апарата Endo GIA‑60 виконано флуоресцентну ангіографію: внутрішньовенно болюсно введено індоціанін зелений у дозі 0,3 мг/кг маси тіла. Через 2 хв при використанні режиму огляду, близького до інфрачервоного, встановлено задовільну васкуляризацію брижі термінального відділу клубової кишки і накопичення препарату, який флуоресціює, стінками клубової кишки та кукси ободової кишки, зокрема кінцевих ділянок кукси. З урахуванням отриманих даних ризику неспроможності анастомозу і кукс кишечника не було. Операцію було завершено в запланованому обсязі. Технічних труднощів при використанні флуоресцентної ангіографії не виявлено. Алергійних реакцій на введений препарат і неспроможності анастомозу не було. Перший досвід застосування флюоресцентної ангіографії для оцінки кровопостачання в зоні анастомозу при резекції ободової кишки продемонстрував зручність і безпечність методики. Флуоресцентна ангіографія допомогла оцінити кровопостачання в судинах брижі та стінках кишечника, що дало змогу виконати економний варіант операції зі збереженням печінкового вигину ободової кишки з кровопостачанням за рахунок правої ободової артерії.

Випадок хірургічного лікування пацієнтки з карциноїдним папіломатозом шкіри Готтрона

S. V. Slesarenko, N. M. Nor, K. V. Tsigankov — пт, 13 лип 2018 00:00:00 +0300

Описано випадок успішного хірургічного лікування пацієнтки віком 50 років з карциноїдним папіломатозом шкіри Готтрона, госпіталізованої в Центр термічної травми та пластичної хірургії м. Дніпро зі скаргами на бородавчасті розростання в ділянці правого гомілковостопного суглоба і правої ступні, гнійне виділення з неприємним запахом і болі у правій кінцівці. Хворіла 19 років, після того як у результаті дорожньо‑транспортної пригоди отримала скальповану рану правого гомілковостопного суглоба, перелом правої п’яткової кістки. Виконано операцію: висічення папіломатозних розростань, пластику розщепленим автодермотрансплантатом. У післяопераційний період пересаджені автодермотрансплантати прижилися, спостерігалася активна епітелізація. Через 3 міс після операції рецидиву не виявлено. Пацієнтка повернулася до нормального способу життя. Особливістю описаного випадку є те, що хвороба розвинулася після великої скальпованої рани гомілковоступневого суглоба і ступні. Проведене оперативне втручання дало змогу значно поліпшити стан пацієнтки і функцію правої нижньої кінцівки.

Класифікація хірургічного інструментарію для видалення сторонніх тіл м’яких тканин

V. V. Negoduiko — пт, 13 лип 2018 00:00:00 +0300

Запропоновано інноваційний хірургічний магнітний та немагнітний інструментарій, а також методики діагностики та видалення сторонніх тіл м’яких тканин. Класифікація хірургічного інструментарію для видалення сторонніх тіл дає змогу систематизувати сучасні підходи до діагностики та оперативного лікування сторонніх тіл м’яких тканин вогнепального походження.

Ципрофлоксацин у терапії та профілактиці гнійної інфекції в пацієнтів з патологією гепатобіліарної системи

M. Yu. Nychytailo, I. I. Bulyk — пт, 13 лип 2018 00:00:00 +0300

Мета роботи — вивчити ефективність ципрофлоксацину в лікуванні та профілактиці гнійних ускладнень у пацієнтів з гострою хірургічною патологією гепатобіліарної системи.

Матеріали і методи. За період з 2012 до 2017 р. у відділенні лапароскопічної хірургії та холелітіазу ДУ «Національний інститут хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України» спостерігали 85 пацієнтів з патологією гепатопанкреатобіліарної системи, яким призначали ципрофлоксацин ін’єкційний і таблетований («Ципролет»).

Результати та обговорення. Застосування ципрофлоксацину в пацієнтів із захворюванням гепатопанкреатодуоденальної зони було ефективним для профілактики і лікування гнійно‑септичних ускладнень. Лише у 3 (3,8 %) пацієнтів, раніше прооперованих на біліарному тракті, спостерігали нагноєння післяопераційної рани. Випадків прогресування перитоніту не було. Перистальтика кишечника відновилася в середньому на (4,10 ± 0,08) доби післяопераційного періоду, температура тіла та рівень лейкоцитів нормалізувалися на (5,10 ± 0,09) доби.

Висновки. Використання ципрофлоксацину в пацієнтів з гострою хірургічною патологією гепатопанкреатобіліарної системи і непрохідністю жовчних проток непухлинного генезу, ускладненою гнійним холангітом та механічною жовтяницею, характеризується високою клінічною ефективністю.

TNM-класифікація раку товстої кишки 8-го перегляду (2017): клінічне застосування

I. Y. Galaychuk, L. S. Bilyansky — пт, 13 лип 2018 00:00:00 +0300

Представлено 8‑му редакцію TNM‑класифікації раку товстої кишки (UICC, AJCC, 2017), в якій внесено зміни до категорій Т, N і M, котрі відображують сучасні погляди на клінічне (cTNM) і патогістологічне (pTNM) прогностичне групування хворих на рак товстої кишки. Основні зміни у класифікації прокоментовано з клінічних позицій.

Застосування сепараційних методів герніопластики для лікування післяопераційних вентральних гриж

V. V. Grubnik, K. O. Vorotyntseva — пт, 13 лип 2018 00:00:00 +0300

Наявність у пацієнтів великих дефектів передньої черевної стінки становить важливу проблему для хірургів, що пов’язано зі складністю виконання герніопластики, необхідністю використання сіток великого розміру, високою частотою післяопераційних ускладнень. Нині широко застосовують лапароскопічні герніопластики з використанням сітчастих матеріалів. У пацієнтів з великими грижами лапароскопічні методики пов’язані з низкою технічних труднощів під час виконання операцій і високою частотою післяопераційних рецидивів (до 30 %). Не вирішено проблему вибору методу лікування післяопераційних вентральних гриж великого і гігантського розміру. Нині основною тенденцією є відновлення анатомічної цілісності передньої черевної стінки зі зведенням м’язів передньої черевної стінки до білої лінії живота при застосуванні методів відкритої компонентної сепарації. З розвитком лапароскопічних та ендоскопічних технологій методику ендоскопічної сепарації м’язів передньої черевної стінки було вдосконалено для поліпшення якості життя пацієнтів та зниження частоти післяопераційних ускладнень і рецидивів. Використання ендоскопічних методів дає змогу запобігти широкій дисекції тканин, зменшити ризик розвитку некрозу шкірно‑апоневротичного клаптя за рахунок збереження перфорантних судин передньої черевної стінки. Порівняння результатів застосування відкритих і лапароскопічних методик компонентної сепарації показало, що використання відкритих методів сепарації призводить до значно більшої кількості як інтраопераційних, так і післяопераційних ускладнень, що пов’язано з розвитком у 30 % випадків некрозу шкірно‑апоневротичного клаптя, та рецидивів. Результати досліджень свідчать про певні переваги щодо зниження частоти післяопераційних ранових ускладнень застосування ендоскопічних методів компонентної сепарації у пацієнтів з післяопераційними вентральними грижами великого розміру.

Сучасні реалії та перспективи застосування аргініну як донатора оксиду азоту в лікуванні гнійних ран

V. I. Lyakhovsky, T. V. Gorodova-Andreeva, O. O. Kizimenko — пт, 13 лип 2018 00:00:00 +0300

Застосування L‑аргініну в хірургічній практиці набуває дедалі більшої популярності. Експериментально та клінічно доведено низку позитивних ефектів цього потужного донатора оксиду азоту, який використовують у лікуванні різних нозологій. На місцевому рівні завдяки антигіпоксичній дії стимулюються процеси неоангіогенезу, прискорюється механічне та мікробне очищення рани, опосередковано інактивуються прозапальні цитокіни, що дає змогу отримати клінічно та візуально чисту рану в значно коротші строки. Точні механізми впливу L‑аргініну на очищення гнійних ран не з’ясовані, тому перспективним є дослідження прицільної активації L‑аргініном механізмів очищення рани на різних стадіях ранового процесу.

Концепція сторожових лімфовузлів при ранньому раку шлунка

пт, 13 лип 2018 00:00:00 +0300

Представлено огляд даних літератури щодо тактики лікування хворих з раннім раком шлунка. Тактику хірургічного втручання при раку шлунка переглянуто з урахуванням концепції сторожових лімфовузлів.

Причини рецидивних пахвинних гриж та хірургічна тактика лікування

Ya. P. Feleshtynskyi, A. А. Shtaier — пт, 13 лип 2018 00:00:00 +0300

Висвітлено визначення та класифікацію рецидивних пахвинних гриж, основні причини рецидивів. Згідно із сучасними даними, причини рецидивів розподілено на три групи: чинники, зумовлені загальним станом пацієнта, морфологічними особливостями первинної грижі, та чинники, які залежать від лікаря. Проаналізовано залежність виникнення рецидивів від технічних помилок хірурга. Особливу увагу приділено правильності виконання певної методики герніопластики, досвіду хірурга, вибору ефективного методу лікування первинної пахвинної грижі. Акцентовано увагу на механізми виникнення рецидивів після застосування ендоскопічних методик лікування первинних пахвинних гриж, які останнім часом дедалі ширше використовують у загальнохірургічній практиці. Висвітлено еволюцію вдосконалення методики лапароскопічної пластики для зменшення кількості ускладнень і частоти рецидивів: використання сітки більшого розміру, зменшення кількості такерів при фіксації або застосування методики без фіксації, з використанням фібринового клею, пластика цілою сіткою без її попереднього розрізання, що запобігає рецидивам у місці розрізу сітки. Наведено підходи до вибору методики надійної герніопластики для зменшення кількості повторних рецидивів. Дані ґрунтуються на Шведському і Данському реєстрах, рекомендаціях Європейського товариства герніологів, згідно з якими, при лікуванні рецидивних пахвинних гриж потрібно обирати методику з іншим місцем розміщення сітки, ніж при первинній алопластиці. Це дає змогу використовувати менш змінені м’язово‑апоневротичні структури. Особливу увагу слід приділяти достатньому перекриттю сітчастим імплантатом рубцевих і атрофованих тканин пахвинної ділянки. Проблема хірургічного лікування рецидивних пахвинних гриж є актуальною, а методи їх лікування потребують вдосконалення.